Юрій Бонь(фортепіано), Марк Токар (бас),
Анатолій Шацький (ударні)
5.12.2002 ______ "Порохова Вежа"
*День другий "ДЖАЗ-ТРІО
Юрія Боня"
Львів без... Львів без... джазу - тепер не Львів. Львів без музикантів,
польських, українських, інших, відомих, невідомих; без публіки,
яка скучила за справжнім джазом та й, загалом, за джазом;
без святкового настрою, бо такий Українсько-Польський фестиваль,
як "JazzBez...", - то справжнє свято для львів'ян;
без мерехтіння свічок та повільного танцю цівок диму цигарок,
сигар та файок у затишному залі "Порохової Вежі";
без творчого неспокою, бажання гри, імпровізу, життя... Тобто
Львів без... усього цього - тепер не Львів. Ми самі створюємо
собі місто, принаймні, його внутрішнє наповнення, ми самі
обираємо музику, яка згодом стає стилем нашого життя, повітрям,
яким дихаємо, хоча часом видається, що то музика обирає нас.
Джазу пасують не всі...
Чи пасує Львів джазу? Більшість музикантів у тому переконані
(причому польські джазмени, чомусь, виглядають більш впевненими,
ніж українські), більшість львів'ян про це не замислюються,
хоча би з тої простої причини, що у Львові немає жодного виключно
джазового клубу, а сучасну попсу і розуміти не треба, на відміну
від джазової елітарної музики, яка вимагає наявності смаку,
слуху, інтелекту певною мірою та чуттєвості (чутливості теж).
Здається, джаз важко навчитися зчитувати зі звуків (може,
це вміння передається генетично?), але коли ти вже навчився
цього, то тоді тобі вже не вдасться закрити цю книгу, де першим
було слово "Джаз".
Ось вже пройшов другий
день фестивалю, і я все більше впевнююсь, що музиканти, які
виступають на цій сцені, просто "хворі" на джаз і нема
на то ради! Це невиліковна хвороба, ліки від якої ще не винайдено,
бо сама хвороба подібна до стану кайфу... джазоманія? Тишефобія?
Хвороба заразна і передається звуками... Симптоми дуже приховані,
бо ця музика грає всередині тебе, у твоїй внутрішній акустиці, вона
просто є і її не може не бути. Ця музика настільки самодостатня
і повна, що витісняє на маргінес інші стилі та напрямки. Але людині,
хворій на джаз, можна тільки позаздрити... бо така хвороба (допінг?)
продовжує життя і робить його неймовірно прекрасним, джазовим і...
груднево-львівським, бо тепер грудень у Львові - час джазу, найнебезпечніший
період, коли можна "підхопити" такий незвичний вірус.
Першими на сцені "джазували"
музиканти із "ДЖАЗ-ТРІО Юрія Боня": Юрій Бонь
(фортепіано), Марк Токар (бас) та Анатолій Шацький (ударні).
Справжнє видовище: і візуальне, і звукове.
Юрій Бонь
Доктор мистецтвознавства, професор, лауреат міжнародних фестивалів.
Народився у Львові. Здобув дуже і дуже професійну освіту. Позаду
десять років соліста-піаніста Львівської філармонії, вісімнадцять
років педагогічної діяльності у Львівській консерваторії.
Численні концерти, конкурси, фестивалі, майстер-класи в Україні,
країнах Прибалтики, Польщі, Німеччині, Австрії, Чехії, Голандії,
Франції. Викладач у Люблінському університеті ім. М. Складовської-Кюрі.
Створив авторську фортепіанну школу в Польщі.
Сьогодні у репертуарі - твори В.-А. Моцарта, Л. Бетховена, Ф.
Ліста, С. Прокоф'єва, Дж. Крамба, Д. Шостаковича, А. Нікодемовича,
Б. Янівського.
Насамперед - причастя
грою на фортепіано, коли неможливо відірвати погляд від пальців,
які торкаються клавіш, дотикаються легко, впевнено, блискавично,
якоїсь миті видається, що пальці вростають у чорно-білі пелюстки,
зникають поміж ними, пірнають у самі нутрощі фортепіано...
операція на вилучення джазу з інструменту. Пологи, коли достоту
не годен знати, хто ж то народиться: хлопчик чи дівчинка...
Юрій Бонь був весь мокрий, піт йому рясно скапував на клавіші,
мабуть, пальцям було ковзко, але річ зовсім не в тім... Джаз
перетворювався на цілющий дощ, зливу, снігопад, падолист,
що завгодно, кожен опинявся у його неповторному джазовому
світі, творцями якого ставали самі музиканти. Це був магічний
ритуал введення публіки у джазовий транс, таке собі музичне
зцілення (зараження?). Струни злипалися із клавішами, барабанними
паличками, тарілками, все це, як пластилін, м'ялося в кулю
із додаванням емоцій, почуттів, оплесків, вигуків, куля розросталася,
поглинаючи людей і міста, океани і пустелі... Галактика Музики.
Планета Джазу. Дивно, адже спочатку джаз міг поміститися на
долонях двох рук, що катали ту мініатюрну кульку...
Юрій Бонь (фортепіано):
"Я в захопленні від фестивалю! Тому що добра організація,
все було зроблено на дуже високому рівні, тобто я дуже задоволений!
Такі фестивалі надзвичайно потрібні, вони зближують людей,
тут було дуже тепло. Джаз? То моє життя. Я дуже люблю грати,
імпровізувати на сцені, бо народжується нова музика, цілком
нова: я не знаю, що буду грати за п'ять хвилин. Так що для
мене джаз - то життя. Емоції по концерті - дуже добрі. Я намагався
грати доступно всім, зрозумілою мовою, мовою джазу".
Фотографів було безліч.
Цікаво, чи вдасться комусь із них зафотографувати джаз? Вхопити
звук? А потім повісити його на стіну, але щоб він залишався
живим і його можна було почути... очима. Чи можна ув'язнити
у світлину музику? Зрештою, чи може глуха людина почути джаз???
Мабуть, відчути. Коли вібрує зала, пахне струнами, клавіатурою
та свічками... Коли емоції, жести, бажання, експеримент, темперамент,
натхнення, виснажливі тренування, репетиції, талант, робота
і т. д. матеріалізуються у ДЖАЗ!!! Коли джаз матеріалізується
у Львові! А ЛьвівБез..., відповідно, перетворюється на ЛьвівІз...
джазом. Принаймні, на концертах "JazzBez..." у це
так хочеться вірити!!! Повна версія
статті >>>>>>>>>>>>>>>>>> Марія ТИТАРЕНКО
