|
А ще прагнеться дивуватися, як-от, наприклад,
від гри групи "Dzyga Jazz Quintet", яка створилася
у грудні минулого року під час Першого українсько-польського
фестивалю "JazzBez..." з ініціативи Маркіяна
Іващишина. Тож, на цьому фестивалі квінтету виповнився
майже рік, з чим і вітаю Володимира Кота (труба), Андрія
Надольського (ударні), Марка Токара (контрабас),
Валерія Половину (фортепіано), Валентина Учаніна
(саксофон), а також їхнього "хресного" батька
- Маркіяна.
На концерті музиканти грали свою неперевершену
"Смерекову тугу" (автор - Валерій Половина)
із домішками етнічного мелосу, гуцульської ностальгії, із
якоюсь невимовною душевністю та смерековим запахом... То був
джаз, який можна було понюхати, до якого можна було доторкнутися
і випити, переповнитися ним і стати іншою людиною. Джаз, який
викликав несподівані метаморфози свідомості... Чуттєве причастя.
Музична сповідь... Публіка це розуміла і тоді гармонія ставала
безмежною, безграничною. Просто без. Дуже здивувала також
композиція Валентина Учаніна "Квітка кактуса",
і це, направду, був бестселер, як пожартував автор. От як
можна музикою передати квітку кактуса? На дотик, на вигляд,
на запах, на слух, врешті?
А "дзиґівці" змогли! Та ще й як! Така джазова квітка
була, як на мене, реальніша за справжню, і так не хотілося,
щоб вона зав'яла чи просто зникла...
Ще було експресивне "Танго на схилах
гори "Тростян", магічна "Moria"
(назва - місто, в якому живуть гноми) та захоплива гра
Андрія Надольського на справжньому народному африканському
інструменті "табла" (виглядає, як барабан, обтягнутий
шкірою). Тоді вже публіка поринула у напівафриканський екстаз,
а оплескам та вияву приязні, шалу, подяки не було меж!!! Андрій
потім сказав, що цей інструмент сам грає, просто з ним треба
знайти спільну мову... Отака фішка! Марта Більська,
ведуча концерту (до речі, на самоті, без Йорґоса Скольяса,
який перебував на той час у Перемишлі), викликаючи музикантів
на "біс", зауважила, що, нарешті, ми дочекалися
музикантів, заради яких створено такий фестиваль. Вона також
додала, що жоден зі спонсорів "ДжазБез"-у допоки
не виявив свого незадоволення і не пошкодував із приводу джазового
видовища, а радше навпаки. Що ж, це неймовірно радує і дає
надію, що "JazzBez..." буде не єдиним на львівському
полі воїном...
Коментарі та враження музикантів:
Валентин Учанін (саксофон):
"Що для мене джаз... Я вважаю, що одним словом не можна
відповісти, це просто життя, це свобода, бо джаз за своєю
природою є музикою імпровізаційною, яка дозволяє вийти за
рамки навіть початкової композиції, що будується, проявити
свої індивідуальні можливості, думки, смаки. Взагалі, я вважаю,
що якщо ми йдемо до демократії, то і джаз має розвиватися,
власне, як музика, яка проявляє ідеологію демократичного суспільства.
У мене є навіть напівжартома таке політичне кредо: демократія
буде тільки тоді, коли президентом стане джазмен. Коли я вперше
це сказав, то через пару місяців Біл Клінтон став президентом
в Америці, а він грає на саксофоні, ви знаєте, і то якраз
співпало... Із приводу фестивалю... Це наша перша презентація
тут, у Львові, перед тим ми виступали на фестивалях "Джаз
у Станіславі" (Івано-Франківськ) та "Світовий Джаз
на Дніпрі" (Дніпропетровськ). Нам - менше, ніж один рік...
У нас дуже вдало поєднався досвід старших музикантів та енергія
молоді, контрабасиста, барабанщика. Тому, власне, нам вдалося
створити такий колектив... мені дуже подобається в ньому грати,
хоча, звісно, є деякі проблеми, композиційні, їх треба відшліфовувати,
але вже щось виходить... Львів як джаз... Взагалі, ніби воно
так, але наразі справа виглядає таким чином, що у Львові джазу
увага не приділяється. За комуністичного режиму це було зрозуміло,
бо джаз був музикою, яка не мала місця у тих чиновницьких
рамках, але шкода, що потім також мало що змінилося. А Львів
навіть архітектуру має якусь таку імпровізаційну, створює
відповідний настрій. Гадаю, Львів має бути містом не одного
фестивалю... А зараз у "JazzBez..." вкладаються
усі напрямки, от Краків має 5-6 фестивалів, кожен має свою
специфіку, один проходить в концертному залі, там більш камерні
форми джазу, інший - в такому клубі, як тут, де, може, більш
жвава атмосфера... Так має бути. Я дуже би хотів, щоб у Львові
були різні форми фестивалів, не тільки один. Можливо, цей
фестиваль є початком того процесу".
Валерій Половина (фортепіано):
"Джаз - це спосіб життя, мислення, я вже над тим думав,
тому одразу відповідаю. Життя так іде із джазом... коли добре,
коли - не дуже. Джаз - то єдиний вид мистецтва, де не збрешеш.
Джаз - без віку. Враження після виступу... Нас сприйняла публіка,
я дуже вдячний. А публіка наша - прекрасна, принаймні, розуміється
на тому і тонко відчуває... Хотілося би насамперед дуже подякувати
Маркіяну Іващишину, бо, якби не він, не його та ідея зробити
групу "Dzyga Jazz Quintet", то нічого би не було.
За це ми йому неймовірно вдячні. (Створення нових груп - одне
із завдань таких фестивалів, як казав на прес-конференції
сам Маркіян. - Авт.) Окрім того, сама ця подія дасться взнаки.
Треба, щоб він відбувся, щоб люди відчули: закінчився фестиваль,
і вони раз - і осиротіли! Бо, в принципі, послухати добрий
джаз у Львові є де, тут є сильні, навіть дуже сильні, музиканти.
Тобто "JazzBez...2002" - то є друга (по наростаючій)
така вдала спроба зробити це традиційно, і щоб такий фестиваль
постійно був у Львові, ви ж бачите по залу, як його сприймають.
Взагалі, тут багато людей, святкові люди. Відбулося і очищення
душі, і вух... Традиційно, Львів - місто джазове. Я не буду
згадувати минуле, бо і тоді люди жили, і тоді грали, ми проводили
у 80-их роках джазфестивалі, дуже серйозні, як, наприклад,
"Кришталевий Лев". Думали, що та традиція втримається,
але часи змінилися, тим паче джаз перейшов на інші підвалини.
Звісно, потрібні серйозні фірми, люди, кошти, тоді воно щось
може вималюватися... а зацікавлений в нас хто? Польське Консульство,
сам Консул, "Дзиґа"... Та ідея виникла, завтра ми
будемо грати у Польщі, побачимо, як там налаштована публіка,
що приготувала та сторона".
Андрій Надольський (ударні):
"Джаз - це спосіб життя. Так, банально, можливо, але
в принципі, воно так і є насправді. Це постійна імпровізація,
зміни атональні із музичної точки зору. Взагалі, це ритм,
це драйв. Коли є драйв, тоді з'являється джаз. Сьогодні виступ
був непоганий, як на мене, на сцені було досить зручно грати,
досить приємно. Ми зрозуміли один одного, конкретно так. Такі
фестивалі, як "JazzBez...2002", дуже потрібні, обов'язково,
а їх насправді в нас дуже мало. "JazzBez..." нас
підтримує морально, бажаю йому, щоб це розвивалося трошки
швидшими темпами, щоб у Львові було більше таких джазових
фестивалів. Безумовно, Львів - місто джазу. Я трохи поїздив
по світу, працював у Росії. Там знають львівських музикантів,
чудово знають, що у Львові завжди було із джазом добре. І
що Володимир Кіт відкривав фестиваль у 60-их роках один із
перших... Думаю, фестиваль буде розвиватися, буде в повному
ґатунку!"
Марк Токар (контрабас):
"Джаз - це частина мого життя, дуже така суттєва. Враження...
Я задоволений своєю роботою, публікою. Щодо польських груп,
наприклад, я вважаю, що їхня музика з учорашнього виступу
- не у форматі цього фестивалю. Вони, скажімо, дуже би кльово
прозвучали на якомусь блюзовому фестивалі. Львів давно потребує
якихось оновлень джазових традицій, які, на жаль, були втрачені.
Нарешті, щось таке з'являється. Львів наразі не є містом джазу,
але я вірю, що він знову буде таким містом. Я щасливий. Завдяки
цьому фестивалю рік назад я познайомився із багатьма львівськими
музикантами, яких, взагалі, не знав, зокрема із Анатолієм
Шацьким. Легенда не тільки львівська, українська, а просто
- джазу! Його знають у багатьох країнах. І випадково торік
я з ним заграв на сейшні, після чого в нас зав'язалися близькі
дружні музичні стосунки. І я неймовірно щасливий, що зараз
із ним працюю у музичних проектах".
Марія
ТИТАРЕНКО
|
