|
5.12.2002 ______ "Порохова Вежа"
*День другий
"Йоргос Скольяс
Квінтет" та "ДЖАЗ-ТРІО Юрія
Боня"
Львів без...
Львів без... джазу - тепер не Львів. Львів без музикантів,
польських, українських, інших, відомих, невідомих; без публіки,
яка скучила за справжнім джазом та й, загалом, за джазом;
без святкового настрою, бо такий Українсько-Польський фестиваль,
як "JazzBez...", - то справжнє свято для
львів'ян; без мерехтіння свічок та повільного танцю цівок
диму цигарок, сигар та файок у затишному залі "Порохової
Вежі"; без творчого неспокою, бажання гри, імпровізу,
життя... Тобто Львів без... усього цього - тепер не Львів.
Ми самі створюємо собі місто, принаймні, його внутрішнє наповнення,
ми самі обираємо музику, яка згодом стає стилем нашого життя,
повітрям, яким дихаємо, хоча часом видається, що то музика
обирає нас. Джазу пасують не всі...
Чи пасує Львів джазу? Більшість музикантів у тому переконані
(причому польські джазмени, чомусь, виглядають більш впевненими,
ніж українські), більшість львів'ян про це не замислюються,
хоча би з тої простої причини, що у Львові немає жодного виключно
джазового клубу, а сучасну попсу і розуміти не треба, на відміну
від джазової елітарної музики, яка вимагає наявності смаку,
слуху, інтелекту певною мірою та чуттєвості (чутливості теж).
Здається, джаз важко навчитися зчитувати зі звуків (може,
це вміння передається генетично?), але коли ти вже навчився
цього, то тоді тобі вже не вдасться закрити цю книгу, де першим
було слово "Джаз".
Ось вже пройшов другий день фестивалю,
і я все більше впевнююсь, що музиканти, які виступають на
цій сцені, просто "хворі" на джаз і нема на то ради!
Це невиліковна хвороба, ліки від якої ще не винайдено, бо
сама хвороба подібна до стану кайфу... джазоманія? Тишофобія?
Хвороба заразна і передається звуками... Симптоми дуже приховані,
бо ця музика грає всередині тебе, у твоїй внутрішній акустиці,
вона просто є і її не може не бути. Ця музика настільки самодостатня
і повна, що витісняє на маргінес інші стилі та напрямки. Але
людині, хворій на джаз, можна тільки позаздрити... бо така
хвороба (допінг?) продовжує життя і робить його неймовірно
прекрасним, джазовим і... груднево-львівським, бо тепер грудень
у Львові - час джазу, найнебезпечніший період, коли можна
"підхопити" такий незвичний вірус...
Першими на сцені "джазували"
музиканти із "ДЖАЗ-ТРІО Юрія Боня":
Юрій Бонь (фортеп'яно),
Марк Токар (бас) та
Анатолій Шацький (ударні).
Справнє видовище, і візуальне, і звукове. Насамперед - причастя
грою на фортеп'яно, коли неможливо відірвати погляд від пальців,
які торкаються клавіш, дотикаються легко, впевнено, блискавично,
якоїсь миті видається, що пальці вростають у чорно-білі пелюстки,
зникають поміж ними, пірнають у самі нутрощі фортеп'яно...
операція на вилучення джазу з інструменту. Пологи, коли достоту
не годен знати, хто ж то народиться: хлопчик чи дівчинка...
Юрій Бонь був весь мокрий, піт йому рясно скапував на клавіші,
мабуть, пальцям було ковзко, але річ зовсім не в тім... Джаз
перетворювався на цілющий дощ, зливу, снігопад, падолист,
що завгодно, кожен опинявся у його неповторному джазовому
світі, творцями якого ставали самі музиканти. Це був магічний
ритуал введення публіки у джазовий транс, таке собі музичне
зцілення (зараження?). Струни злипалися із клавішами, барабанними
паличками, тарілками, все це, як пластилін, м'ялося в кулю
із додаванням емоцій, почуттів, оплесків, вигуків, куля розросталася,
поглинаючи людей і міста, океани і пустелі... Галактика Музики.
Планета Джазу. Дивно, адже спочатку джаз міг поміститися на
долонях двох рук, що катали ту кульку...
Фотографів було безліч. Цікаво, чи вдасться
комусь із них зафотографувати джаз? Вхопити звук? А потім
повісити його на стіну, але щоб він залишався живим і його
можна було почути... очима. Чи можна ув'язнити у світлину
музику? Зрештою, чи може глуха людина почути джаз??? Мабуть,
відчути. Коли вібрує зала, пахне струнами, клавіатурою та
свічками... Коли емоції, жести, бажання, експеремент, темперамент,
натхнення, виснажливі тренування, репетиції, талант, робота
і т. д. матеріалізуються у ДЖАЗ!!! Коли джаз матеріалізується
у Львові! А ЛьвівБез..., відповідно, перетворюється на ЛьвівІз...
джазом. Принаймні, на концертах "JazzBez..."-у це
так хочеться вірити!!!
***
ЛьвівБез... Перемишля? Ні, це не для нашої
концепції фестивалю. Польські музиканти так органічно "вписуються"
у львівський музичний простір, що навіть губишся, хто куди
"вписується", хто є насправді господарем сцени і
чи, бува, не Львів є в Перемишлі? А Перемишль, вже інший,
мініатюрніший, є у Львові і так один в одному, як матрьошка.
Словом, Перемишль до Львова стає ближчим за Київ, а джаз не
має жодних географічних кордонів, не вимірюється кілометрами,
а лише паузами по виступах... (Коли зачарована джазом публіка
навіть не наважується плескати).
Таких пауз під час гри на сцені "Квінтету Йоргоса
Скольяса" 5 грудня на сцені "Порохової Вежі"
не бракувало, та й мурахів поза шкірою теж. Йоргос нарешті
полишив на деякий час роль ведучого і став собою... біля мікрофону.
Він грав на рідкісному інструменті, який людина не ладна змайструвати
(лише настроїти), він успадковується або його Хтось дарує
при народженні - ГОЛОС. Він заворожував, тримав у напрузі
і розслабляв, уподібнювався звукам інструментів та природнім
звукам, блукав словами, реченнями чи просто літерами поміж
свічок, келихів, столиків, осідав снігом на підлозі, замерзав
там і ризиковано було по ньому дійти на інший кінець Веселки.
Йдеться також про індивідуальну формулу його вокалу в домені
блюзу, джазу, року, інспірованою етнічною музикою рідної Греції
через Африку до Індії. Голос взагалі звучав неперевершено
разом із тромбоном (Дужий Броніслав), коли годі було
відділити, хто де, а разом із басом (Дарек Зьолек),
перкусіями (Ірек Глик) та гітарою (Гжегож Каполка)
витворювалася нечувана гармонія, коли зала тамувала дихання...
А ЛьвівБез... тої гармонії вже видавався якимось неповним,
нельвівським, неджазовим...
Деякі думки та враження польських музикантів
по концерті:
Дарек Зьолек (бас):
"Джаз для мене - музика, на якій я виховувався, музика,
яку слухав і грав мій батько десь так у роках 1950-их. Він
мене нею і заразив. Для мене то є також певна база, від якої
розпочинаю щось творити, граю різну музику (рок-, поп-), але
джаз - то основа, на якій можна навчитися всього. То найкраща
школа гри і найчарівніша музика на світі. Фестиваль "JazzBez..."
мені неймовірно подобається. Я вже брав участь у подібних
фестивалях, які відбуваються майже на кордоні. Грали ми на
такому польсько-чеському фесті. Я у Львові вперше, дуже мені
тут подобається. До речі, я давно мріяв тут побувати. Ми ще
не мали часу докладно розгледіти Львів, але завтра прокинуся
рано вранці і піду в місто. Враження від концерту дуже файні.
Може, то не був наш репертуар, але то є джаз, і гадаю, що
люди вибирали для себе те, що їм подобається. Мені, взагалі,
подобається публіка, я за нею спостерігав під час виступу
тріо перед нами, який грав мейнстрімовий джаз... і був, власне,
дуже здивований, наскільки публіка гарно сприймає цей джаз,
що він тут подобається, бо в Європі, Німеччині чи Штатах є
більше тенденція до джазу електронного".
Гжегож Каполка (гітара):
"Джаз для мене - друга за силою і величиною любов у моєму
житті після любові до сина, якого маю. Це щось надзвичайно
важливе. ( Дуже романтична відповідь. - Авт.) - Ну, така є
правда. Про "JazzBez...2002"... Добре, що такі фестивалі
існують, бо вони зв'язують різні країни та різних людей. Я
в Україні вперше і, хоча думка остаточно ще не встигла сформуватися,
але я точно знаю, що вона дуже позитивна. Ні, вона не була
негативною, радше нейтральною. Львів був би класним містом
джазу, бо архітектура, клімат, усе сприяє цьому гатунку музики.
Саме вона на цьому концерті ще більше зблизила мене зі Львовом
і людьми тут".
Ірек Глик (перкусія):
"Джаз для мене, о-о-о! То є життя. Враження від фестивалю
дуже добрі, направду, дуже мені сподобалося, як нас прийняли
тут, люди дуже відверті, приязні, дуже добре сприймають нашу
гру. Попросту немає питань! Попередня група грала дуже добре,
слухав її з великою приємністю. Ще перед концертом ми сиділи
та слухали їхній джаз за столиком із колегами, вони дуже добре
грають джаз. Знані стандарти виконували на свій спосіб, бо,
врешті, кожен по-іншому сприймає джаз. Я від них навчався
того їхнього способу виконання і сприйняття джазу, їхньої
імпровізації, почуттів".
Дужий Броніслав (тромбон):
"Джаз для мене - то є воля. За багато десятиліть постала
велика кількість форм джазу, який не прив'язаний до якогось
сталого стилю, ні, то є свобода... Форма незалежності від
певних стереотипів, форм... Маю надію, що нам усім той концерт
вдався, окрім того нас дуже гарно прийняла публіка тут. А
це - найважливіше. Я дуже дивуюся, що на Україні виникають
такі фестивалі, бо нещодавно ми були у Вінниці, Києві, я не
думав, що у Львлві є такий фестиваль. Для мене це несподіванка.
Львів - то дуже гарне місто, одне з найгарніших, і тут мало
би багато чого діятися, воно би мало притягувати до себе світ
культури. Ясно, що такі фестивалі, як "JazzBez...",
дуже потрібні, вони збирають людей, які кохаються в тій музиці.
Джаз є втечею від щоденності, від усіх справ. Це - свято музики,
перед нами тут відкривається цілий світ!.."
Марія
ТИТАРЕНКО
|
