*День четвертий
Польська група "Piotr
Baron Quintet"
Після такої незвичної і, справді, по-джазовому
несподіваної вистави-концерту "Квінтету Юрія Шаріфова",
на сцені з'явилися метри польського джазу - "Пйотр
Барон Квінтет": Пйотр Барон (саксофон), Пйотр Войташик (труба), Артур Дуткевіч (фортеп'яно), Яцек Нєдзєля (контрабас) та Казімєж Йонкіш (ударні).
І тут почалося! Думаю, що самі греки пошкодували
би, що у них не було джазу! Тоді б, напевно, вони вимагали
джазу і видовищ! Тут була музика як видовище для вух. Звук,
який хотілося ковтати очима, всім тілом, сповнюватися всією
душею, бо цей джаз випромінював дивовижне світло, не подібне
ні на що.
"Порохова Вежа" ставала костьолом… чи храмом музики,
де джаз у свою чергу ставав молитвою, де музика ставала любов'ю,
магічним ритуалом очищення, катарсису, відходу від реальності
у Світ прекрасного, чуттєвого, незабутнього, неповторного
і - білого. Дарма, що сам Пйотр називає цей джаз чорним і
диким, хоча, як для кого…
На "біс" викликали постійно, сила джазу здмухувала
свічки на столиках і ставало прикро, що це - останній концерт
у "Порохівці"… Перед сейшном мені таки пощастило
"вихопити" музикантів, які одразу ж після виступу
зникли у кімнаті, щось на зразок гримерки. (Допоміг Кшиштоф
Савіцкі, за що йому неймовірно вдячна). Ось що розповідали
збуджені виступом, "гарячі", обджазовані, обджазбезені
музиканти.
Пйотр Барон (саксофон):
"Джаз?! (Довго і голосно сміється. - Авт.) То є найбільша
любов мого життя. Це те, чого нарешті хотів би навчитися робити.
Ще не вмію і не знаю, чи колись навчуся... Джаз - то для мене
наслідування Льюїса Армстронга, то взагалі наслідування великих
майстрів. Які враження по концерту сказати не можу, то у пані
можу питати, але я задоволений дуже. Дуже. Тут є глибша проблема,
бо уся моя родина - то львів'яни. Я у Львові - вперше в житті,
маючи вже 42 роки! Батько розповідав мені про це місто багато,
я навіть можу говорити польською так, як говорили львів'яни
перед війною, маю вдома карти Львова, світлини. Вчора і сьогодні
ходив Львовом і роздивлявся то все. І для мене заграти власну
музику в місті мого батька - то є найбільше розчулення, зворушення,
хвилювання, яке би я міг відчути. А те, що публіці музика
сподобалася, що не злякалися того дикого джазу (то акустичний,
чорний джаз) - є великий комплімент.
Я є... Знаєте, я ще під враженням, кілька хвилин, як скінчився
концерт, я не знаю, що говорити...
Чи потрібний фестиваль? Та ж то умова нашого життя! Як це
потрібний?! Без таких фестивалів ми загинемо! У цілому світі
лише два відсотки людей слухають джаз, 90% взагалі не слухають,
а 98% говорять, що ненавидять.
Чому? Бо джаз є, направду, дуже добрий, а люди не люблять
те, що є справді добрим, бо добре є складне, так, як і вірність,
любов, сумлінність. То є речі складні.
А найліпше на світі потім піде до неба. Джаз
теж є добрий і складний.
Чи Львів є містом джазу... Я можу сказати, що Львів є містом великих
сердець, великої культури, великого мистецтва. Джаз стосується тих
трьох речей, тому в певному сенсі Львів є містом джазу. Хоча Львів
має ширше поле, аніж тільки джаз, то є місто неповторне! Враження
від української групи... Не чув її, перепрошую. Зараз поясню, чому,
щоб мене правильно зрозуміли. Якщо ми граємо концерт, то ми до нього
дуже старанно готуємося, не тільки музично, а також духовно, бо
ця наша програма "Богуродзіца" - то є літургійна програма
римо-католицького костьолу. Тому ми намагаємося не слухати перед
грою чогось іншого, бо то впливи, і на концертах перед виступом
ніколи не слухаємо інших груп, того дня замикаємося собі в готелі
і приходимо виключно на сам наш виступ. Про манеру гри... Джаз є
американський, ми не граємо польський джаз, а тільки американську
музику. Це те саме, що японський Шопен або турецький Рахманінов,
немає значення, музика є міжнародною".
Пйотр Войташик (труба): "Джаз має багато відтінків з одного
боку, з іншого - то є праця. Але праця як професія тут також пов'язана
із працею духовною над собою, бо є інтегральною частинкою... Важко
сказати, де є та границя, той кордон між професією і життям, бо
один одного вони детермінують. Мої враження після концерту - дуже
класні. Ми нещодавно відіграли концерт у Києві, тобто на нашій трасі
чотири концерти: перший - у Відні, другий - у Києві, цей - третій
і ще вранці граємо у Любліні. Із тих усіх кожен концерт був інакшим.
Перший ми відіграли в такому ексклюзивному новому клубі, одному
з найкращих в Європі, у Києві прийшло 700-800 людей, вони дуже уважно
слухали і реагували на те, що ми грали, натомість, там не було такого
контакту, як тут. Якщо в загальному говорити, то є або концерти,
як на фестивалі, де ця комунікація музикантів із публікою є "багатолюдна",
або у клубі, де комунікація є безпосередня. Бо, зазвичай, у клубах
трошки по-іншому грається, а тут поєднання таке вдале, дружня атмосфера
разом із почуттям відповідальності і близькості. Цей вечір був дуже
хорошим, маю надію, що людям так само сподобалася музика. Фестиваль...
Дуже потрібний, не тільки на грунті культурному, а й вселюдському.
Бо то є універсальна мова, насамперед через ритм, джаз має колосальне
значення. До речі, я у Львові вперше, я дуже схвильований, подивований
містом, людьми. Вчора слухав тут українську групу, вони грали дуже
добре. ("Dzyga Jazz Quintet". - Авт.) То були перші українські
музиканти, яких я почув. Вони грали в тій самій естетиці, в якій
і ми. Оцінка нашого виступу - не до нас, але атмосфера була прекрасна
і чуємося наразі дуже добре".
"Пйотр
Барон Квінтет"
ПЬОТР БАРОН
- саксофоніст. Народився у Вроцлаві. Дебютував 1977
р. 1980 р. отримав ІІ нагороду на фестивалі Jazz nad
Odrа, 1984 - Grand Prix на фестивалі San Sebastian "Jazz
Aldia" в Іспанії.
Співпрацював з усіма відомими польськими джазменами,
такими як: Збіґнєв Намисловскі, Томаш Станько, Генрик
Маєвскі, Ярослав Смєтана, Войцех Кароляк, Збіґнєв Лєвандовскі,
Кшесімір Дембскі, Януш Муняк, Томаш Шукальскі, Пьотр
Войтасік, Ян Пташин Врублєвскі, з багатьма європейськими
артистами (зокрема, 1998 р. - з міжнародним оркестром
European Broadcasting Union у Стокгольмі, у якому виступив
як концертмейстер - І саксофон-альт), а також з американськими
зірками джазу - Ray Charles, Art Farmer, Al Porcino,
Billy Harper, Kevin Mahogany, Eddie Henderson, Carter
Jefferson, Harvie Swartz, David Friesen, Clarence Seay,
Ronnie Burrage, Greg Bandy, Malcolm Pinson, Skip Hadden,
Jasper Van’t Hof, Carlos Johnson, Karen Edwards та багатьма
іншими.
Записав понад 60 CD- та LP-дисків, зокрема, з Артом
Фармером та Едді Гендерсоном, крім того, випустив 4
авторські альбоми: Take One (1995), Tango (1996), Blue
Rain (1997) та Bogurodzica (2000). Музикант польського
культового квінтету Traveling Birds Quintet (Baron/Wojtasik/Oleszkiewicz/Stankiewicz/Konrad).
З 1998 року є викладачем класу саксофону та джазової
гармонії у Вроцлавській
Школі джазу та популярної музики І та ІІ ст.
Тепер є лідером тріо, квартету та квінтету, співпрацює
з багатьма відомими джазовими колективами (Quartet East).
Завдяки своїй позиції та заслугам, Пьотр Барон став
представником (endorser) фірм „Henri Selmer Paris” (у
2000 р.) та „SD Systems Microphones” (у 2001 р.).
У 2001 році номінований на Джазового Оскара та Нагороди
Fryderyk як джазовий музикант 2000 року, останній альбом
Пьотра Барона „Bogurodzica” отримав номінацію в категорії
Джазовий диск 2000 року .
КАЗІМЄЖ ЙОНКІШ
- вже багато років є одним з лідерів серед польських
барабанщиків. Вірний стилістиці Елвіна Джонеса (але
не тільки). Він є музикантом, чию непересічну інтуіцію,
багатогранність, мистецтво акомпаніатора - поза стилем
музики та вразливістю - високо оцінюють зірки світового
джазу, особливо ті, з якими він мав нагоду співпрацювати.
Музикант - легенда, фірма, яка в пошані у всіх: Казімєж
Йонкіш записав диски, що яскраво відзначилися у польському
джазі, виступав з концертами у багатьох країнах світу.
Від моменту свого дебюту здобув багато різних трофеїв,
була їх така величезна кількість, як і колективів, з
якими він виступав і якими з великим успіхом керував.
Багатьом музикантам він проклав шлях до світу Джазу,
деяких вивів на найбільші світові сцени, деяким передав
частину свого багатого досвіду, пропонуючи, у відповідних
моментах, руку допомоги. Робить він це і зараз - як
педагог, вихователь, приятель.
Артур Дуткевіч (фортеп'яно):
"Джаз - то є музика, яку виконую на сцені, якою займаюся
багато років, то є музика свободи, вона мені дає волю. Можу
грати, що хочу, не маю читати з нот, імпровізую, не зважаючи
ні на які канони, і за кожним разом та музика є іншою. Вона
просто змінюється в залежності від наших емоцій, які теж постійно
змінюються. Тобто із джазом чуюся вільним. Сьогодні гралося
нам прекрасно, цей концерт - найкращий із тих, які ми грали
на цій концертній трасі. Тобто ми - розіграні, відчували класно
публіку. Фестиваль - то є привід до представлення джазу, до
знайомства публіки із музикантами, щоб слухачі сприймали нашу
музику, щоб збували про різні свої проблеми, відпочивали,
щоб ми були одним цілим. У Львові я вперше... Зізнаюся, я
навіть не припускав, що то таке гарне місто, багато про нього
чув, але не уявляв, що аж настільки! Абсолютно під враженням,
абсолютно... Чи Львів є містом джазу? То важко сказати. Фестиваль
джазовий - то фестиваль джазовий, а Львів - то Львів. Тут
панує дуже специфічний клімат, ми, до речі, побували у костьолах...
Тож, наша музика дуже співпадає із атмосферою, духовністю
Львова. У тому сенсі наша музика була пов'язана зі Львовом".
Потім, після сейшну, після смерті звуку
на сцені, розп'яття джазу на інструментах, які забрали, після
оплесків і світла, сміху і свисту, задмухували свічки… Свічок
було багато, тому здмухували їх довго. У мене почалася майже
депресія… Уявляю, що буде завтра… Радше, не уявляю, бо буде
щось грандіозне, прекрасне і водночас сумне… Вії малювати
не буду, бо розплачуся, як мала джазбезка… А про закінчення
цього неймовірного видовища звуку подумаю, як сказала Скарлет
із "Віднесених вітром", завтра…
Думати завтра буде Марія
ТИТАРЕНКО
